УЗД ДІАГНОСТИКА ТА ВПЛИВ НА ВНУТРІШНЬОУТРОБНИЙ ПЛІД ПАРВОВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ

Григорович Л.В.

Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України, м. Київ

Вступ. У наш час термін «внутрішньоутробна інфекція» вказує на розвиток запального процесу в одному або кількох органах плода і пов'язаний з перинатальним зараженням інфекційним агентом. Боротьба з внутрішньоутробною інфекцією є однією з важ¬ливих медикосоціальних проблем акушерства та перинаталогії, пов'язаною з ураженням плода, що значною мірою є наслідком бактеріально-вірусних захворювань. Вони в структурі материнської смертності займають значне місце і призводять до небажаних перинатальних втрат. Згідно із статистикою Міністерства охорони здоров'я смертність дітей, яка обумовлена генералізованими внутрішньоутробними інфекціями, складає 18-20% близько 70 із 350 випадків дітей за рік. За результатами досліджень Інституту педіатрії, акушерства та гінекології, в 2004 році у більше ніж 50% дітей з вродженими вадами розвитку виявлений ак¬тивний перебіг цитомегаловірусної, герпетичної 1 та 2 типів, токсоплазмозу та парвовірусної інфекції В19 з їх морфологічними маркерами. В інфікованого плода можуть визначатися як локальні, так і генералізовані ураження. При цьому інформативними клінічними симптомами є багатоводдя, стійка тахікардія у плода, гіпотрофія плода, рідше - маловоддя. Ураження серцевої діяльності плода коливалося від легкого порушення реактивності серцево-судинної системи (54,5%) до помірного (21,5%), а у 24,0% провідним діагнозом у новонароджених було гіпоксично-ішемічне ураження центральної нервової системи, в 63,0% випадків синдром аспірації меконіальними навколоплідними водами в 36,0% та морфофункціональна незрілість в 16,0% випадків. У стpyктурі причин перинатальної смертності внутрішньоутробне інфікування плоду складає 20,1%. Так, печінка при вірусних інфекціях (цитамегаловіруси, герпес і змішані інфекції) страждає в 90- 85,5% випадків, що клінічна визначаються функціональними порушеннями, неонатальними гепатитами, аномаліями розвитку міларного тракту і судинної системи печінки, тому в сучасній медицині особливе значення має розробка найбільш інформативних методів діагностики. При УЗД-діагностиці у плода відмічалось зниження активності рухів плода в 38,8% випадків, судомних форм дихальних рухів плода в 11,7%, зниження тонусу і плода в 22,2%. За даними допплерографії в 50% спостережень має місце порушення маточно-плацентарно¬го і в 44,5% фетоплацентарного кровотоку. Перше повідомлення про неімунну водянку плода при парвовірусній інфекції матері та трансплацентарній передачі вірусу плода орієнтували лікарів на виявлення парвовірусної інфекції. Є дані про те, що парвовірусна інфекція В19 зустрічається приблизно в 8-18% загиблих плодів з неімунним набряком. Парвовірусна інфекція В19 може пошкоджувати міокард плода внаслідок безпосередньої дії на серцеві м'язи і вторинної - гіпоксичної дії на м'язи, при цьому відмічається набряк ядер міоцитів.

У патогенезі парвовірусна інфекція має двофазність перебігу захво¬рювання. Перша фаза літичної інфекції, при якій вірус активно швидко уражає зростаючі клітинні еритроцити, руйнуючи їх. Друга фаза за¬лежить від взаємодії з імунною системою.

Неімунна водянка плодів, яка може призвести до загибелі плода в 20-22 тижні вагітності в 15% випадків, а в період пологів - від 2 до 8% випадків, а в 38% випадків - вагітні чутливі до зараження.

Матеріали та методи дослідження. Клінічна картина фетального набряку після виключення резус-конфлікту та АВО ізосенсибілізації звичайно пробуджує провести дослідження у вагітної та новонародженого до парвовірусної інфекції. В Інституті ПАГ більше 10 років проводиться вивчення TORCH-інфекцій і впливу їх на репродукцію, розвиток вагітності з метою знижен¬ня пренатальних втрат. Незважаючи на те, що парвовірусна інфекція найбільш часто зустрічається серед інших видів вірусних інфекцій у випадках антенатальної загибелі плода, її діагностика не включена в традиційне TORCH-обстеження. Потім була виділена група вагітних жінок з наявністю багатоводдя в сполученні з асцитом гідротороксом, гепатоспленомегалією у плода та анемією або зниженням гемоглобіну протягом цієї вагітності у жінки. УЗД-обстеження проводиться через 14-28 днів протягом 8-12 тижнів від початку захворювання.

Результати. Визначено три стадії фетального набряку при УЗД-діагностиці, асциту І; ІІ; ІІІ ступенів в сполученні з гіперехогенністю кишечника, гепатоспленомегалії, багатоводдя, затримання розвитку плода, деструктивних змін у плаценті з визначенням її товщини, поширення міжворсинчатого простору, наявності гемангіом та дрібнодисперсних гіперехогенних включень, розширення передніх, задніх та бокових рогів та шлунків мозку.

Висновки. Парвовірусна інфекція В19 найбільш частіше зустрічається при наявності набряку плода з вираженим асцитом, полісерозитом та гепатоспленомегалією, а також при визначенні затримки розвитку плода і багатоводдя, діє на серцеві м'язи плода, викликає генералізований набряк шкіри, з перикарадіальним та плевральним випотом. Парвовірус В19 викликає асцит у плода в 60% та анемію у вагітної в 42% випадків. Тому своєчасне УЗД діагностування та етіологічне лікування необхідне, а вагітні відокремлюються в групу високого ризику.