Стречень С.Б.
Одеський національний медичний університет

Розвиток і впровадження в лікувально-діагностичний процес взагалі, та в акушерсько-гінекологічну практику зокрема, ультразвукових методів дослідження, зробив серйозний крок у підвищенні якості діагностики різнопланових захворювань жіночої статевої системи. Разом з тим, в теперішній час існує багато неоднозначних рішень про стан пацієнток. Тому це і спонукало зазначити деякі важливі, на нашу думку, позиції щодо удосконалення методів ультразвукового дослідження в гінекологічній практиці.
По-перше, лікар, який здійснює діагностичні маніпуляції, повинен бути добре обізнаним в знаннях анатомії, топографічної анатомії органів малого тазу. Він повинен знати фізіологію менструального циклу, патофізіологію порушень, взаємозв’язок з іншими гормональними проблемами жіночого організму.
По-друге, враховуючи, що ультразвуковою діагностикою частіше займаються не акушер-гінекологи, лікар повинен знати етіологію, патогенез, семіотику найбільш розповсюджених гінекологічних захворювань, діяти разом з провідним спеціалістом даної пацієнтки, постійно обговорювати та порівнювати отримані дані, порівнювати ультразвукові параметри з результатами інвазивно-оперативних втручань, що здійснюються під час лікування. Найбільш частою патологією, з якою звертаються на скринінгове ультразвукове обстеження, є інфекційно-запальні процеси малого тазу. Головним завданням при цьому є ідентифікація прямих патологічних змін, фіксування та повний опис їх в протоколі дослідження, а також надання та опис додаткових ознак отриманих зображень сусідніх органів, а не тільки стану матки, яєчників, маткових труб. По можливості лікар має зіставити результати дослідження з іншими показниками (дослідження крові, сечі та ін.) з метою мінімізації негативної інформації та дискредитації метода.
Важливим моментом, на нашу думку, є знання лікарем ультразвукової діагностики основних положень клінічної фармакології лікарських засобів, які застосовуються в гінекологічній практиці, тому що їх дія теж призводить до певних змін ультразвукової картини під час лікування.
Окремо хотілося б зупинитись на питаннях етичних та деонтологічних взаємовідносин між спеціалістами. Лікар УЗД надає повну описову картину отриманого зображення, по можливості не вказуючи категоричного висновку. Гінеколог, аналізуючи всі суб’єктивні, фізикальні, лабораторно-інструментальні ознаки, в тому числі ультразвукові, формулює заключну інформацію про остаточний діагноз.
Таким чином, тільки постійний самореалізуючий процес пізнання, що починається зі студентських років та продовжується всю професійну діяльність, дозволяє чітко орієнтуватись в результатах трансабдомінального і транвагінального ультразвукового дослідження органів малого тазу у жінок і бути гарним помічником спеціалістам – акушер-гінекологам.