Откаленко О.С., Дмитрієва К.Ю., Откаленко Ю.К.
Обласна клінічна лікарня ім. М.І.Пирогова, Вінниця

Синдром Шегрена - рідке захворювання, відноситься до групи розповсюджених захворювань сполучної тканини. Вперше описав шведський офтальмолог Шегрен (Sjogren H., 1933). Хвороба Шегрена виділена як окреме захворювання з загального синдрому в 1965 році. Синдром Шегрена (первинний «сухий синдром») – автоімунне системне ураження сполучної тканини, проявом якого є втягнення в патологічний процес залоз зовнішньої секреції, головним чином слинних та сльозових, шлунку, верхніх дихальних шляхів, а також хронічним прогресуючим перебігом. Може бути і вторинний синдром Шегрена. Жінки хворіють частіше чоловіків (в 90 %) у віці 20-60 років, більше після 40 років. Дуже рідко ця патологія зустрічається у дітей. Автоімунний процес викликає апоптоз секретуючих клітин і епітелію вивідних протоків, що викликає ураження залозистої тканини.
Клінічно синдром Шегрена проявляється типовою тріадою - це поєднання сухого кератокон’юнктивіту, ксеростомії та/або паренхіматозного паротиту з симптомами одного з автоімунних захворювань. Наявність лише перших двох ознак називається хворобою Шегрена (сухий синдром). Зустрічається стерта форма, коли виявляють лише сухість слизових оболонок, невелике збільшення слинних залоз.
Основна гістоморфологічна знахідка – лімфоплазмоклітинна інфільтрація тканини слинної залози та інших екзокринних залоз. Ці клітинні інфільтрати на початковому етапі оточують протоки і тканину ацинусів. Епітеліальні клітини, які вистиляють протоки, піддаються дегенерації, стінки протоків – деструкції, а самі протоки – ділятації; одночасно формують так звані міоепітеліальні клітинні острівці. В подальшому інфільтрат розповсюджується по паренхімі залози.
При сіалографічному дослідженні рентген-контрастна речовина концентрується в вивідній протоці слинної залози Рентгенографія дозволяє виявити, наскільки сильно розповсюджене запалення тканин залози. На початкових стадіях спостерігається підвищена проникливість протоків з нечіткістю їх контурів і утворенням різних розмірів порожнин в залозі. В подальшому розвиваються склеротичні зміни з атрофією паренхіми залози.

Рис.

В доступній нам літературі ми не знайшли прикладів сонограм слинних залоз при синдромі Шегрена.
Ми спостерігали двох жінок 47 та 62 років з хворобою Шегрена. В цих двох випадках зміни сонограм були ідентичними, а саме: капсула залоз була ущільнена, ехогенність залоз змішана, дорзальні межі слинних залоз були нечіткими. В структурі - множинні різного розміру гіпоехогенні негомогенні ділянки з чіткими межами на фоні загального підвищення ехогенності залози. В більших за розмірами вогнищах були візуалізовані поодинокі судини (дивись фото).

Рис.

Для виведення типових ультразвукових ознак ураження слинних залоз при хворобі Шегрена потрібна більша кількість спостережень, і маємо надію, що описані нами випадки будуть корисними на цьому шляху.