МОЖЛИВОСТІ УЛЬТРАСОНОГРАФІЇ В ДІАГНОСТИЦІ ГРИЖ МІЖХРЕБЦЕВИХ ДИСКІВ ШИЙНОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА
Абдуллаєв Р.Я., Гапченко В.В., Пономаренко С.О.
Харківська медична академія післядипломної освіти.
Сумський державний університет
Мета. Визначити можливості та переваги ультрасонографії в діагностиці гриж міжхребцевих дисків (МХД) шийного відділу хребта.
Матеріали і методи. Проведене УЗД 291 хворому з остеохондрозом шийного відділу хребта віком від 28 до 47 років (197 чоловіків і 94 жінок). Усім пацієнтам була виконана рентгенографія, а 97 хворим з підозрою на протрузію і кили – МРТ і КТ. Контрольну групу склали 28 осіб віком від 21 до 43 років без явної патології шийного відділу хребта.
УЗД проводили з передньо-бокового доступу в сагітальній та аксіальній площині мікроконвексним датчиком з частотою 5-9 МГц поступово від рівня С6-С7 до С2-С3. При цьому оцінювалось стан фіброзного кільця та ХК, вимірювались лінійні розміри ХК та його площу планіметричним способом, з урахуванням киливого вип’ячування міжхребцевого диску.
Результати. Усього кил МХД діагностовано у 49 (16,8% із 291) хворих, серед них рентгенологічно – у 14 (28,6%), при КТ – у 41 (83,6%), при МРТ – у 47 (93,9%), а при УЗД – у 45 (91,8%). Результати КТ и УЗД співпадали в 38 (77,6% із 49) випадків. По даним УЗД килу МХД діагностовано у 21 хворого (87,5%): С5-С6 – у 11, С4-С5 – у 6, С6-С7 – у 4. При КТ кила виявлена у 23 хворих (95,8%): С5-С6 – у 11, С4-С5 – у 5, С6-С7 – у 7. Різниця між результатами УЗД і КТ не була статистично достовірна (P>0,05). Неспівпадання результатів УЗД і КТ було в основному із-за трактовки «протрузії» і «кила». При вимірюванні ширини і глибини киливого вип’ячування різниця в розмірах не перевищувала 2,3 и 1,6 мм відповідно. В одному випадку форамінальна кила МХД С4-С5 діагностована тільки при УЗД. Найбільше звуження КСМН відмічалося при парамедіанній та форамінальній килі, середній передньо-задній його розмір склав 3,1±0,4 мм. Найменші розміри спинно-мозговогу каналу були у хворих з медіанною килою. Дуральний мішок однаково задовільно візуалізувався як при КТ, так і при УЗД. Для УЗД важким сегментом виявився сегмент С6-С7, тому що датчик упирався в ключицю, що обмежувало доступ до диску.
Допплерографія в кольоровому і енергетичному режимі дозволила досліджувати кровообіг в епідуральних венах в 21 (87,5%) і 23 (95,8%) випадках відповідно. Асиметрія кольорового зображення кровообігу візуалізувалася: на інтактній стороні – посилення, на пошкодженій - зниження. Синдром хребтової артерії був діагностований у 13 (54,2%) хворих, в більшості випадків при форамінальній килі.
Висновки. Можливості УЗД в діагностиці кил МХД ШВП не поступаються КТ, особливо для нижнього сегменту, але значно перевищують звичайну рентгенографію. Можливість візуалізації структурних змін в МХД, стан КСМН та визначення кровообігу в епідуральних венах покращує діагностику корінцевого синдрому і дозволяє вибрати оптимальну тактику ведення конкретного пацієнта.