МОЖЛИВОСТІ УЛЬТРАЗВУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В ДІАГНОСТИЦІ ГОСТРОГО АПЕНДИЦИТУ В КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ОДЕСЬКОЇ ДОРОЖНЬОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ

Гризан Б.О., Гризан Р.Б., Гризан С.А., Кисельов М.О.

Дорожня клінічна лікарня Одеської залізниці, Одеса

Вступ. Апендицит – другий по частоті запальний процес в черевній порожнині. В діагностиці гострого апендициту і до цього часу виникають значні труднощі. В більшості випадків апендицит діагностується клінічно.Ультразвуковий діагноз гострого апендициту може бути складним і навіть неможливим.Ультразвукове дослідження має велике значення при оцінюванні таких ускладнень, як: периапендикулярні інфільтрати, абсцеси, перитоніти, апендикулярні нориці.

Мета нашого дослідження – визначити можливості ультразвукового дослідження в діагностиці гострого апендициту та його ускладнень в клінічній практиці Одеської дорожньої клінічної лікарні.

Матеріали та методи дослідження. Нами досліджено 42 пацієнти, які поступили в хірургічне відділення з гострим апендицитом. Чоловіків - 27, жінок -15, віком від 15 до 68 років. Дослідження проводилось на апараті Toshiba SSA-55A Nemio з використанням датчиків: лінійного 8–14 МГц, конвексного 3-4 МГц, трансвагінального 5-8 МГц. Дослідження також проводилось в режимі кольорового допплерівського картування.

Результати дослідження. Достовірна візуалізація апендикса була у 19 (45%) хворих. Із них у 18 пацієнтів апендикс візуалізувався в типовому місці, у однієї пацієнтки виявлений в малому тазу при трансвагінальному дослідженні.Головним орієнтиром при гострому апендициті була наявність невеликої кількості випоту, який не зміщувався при компресії датчиком чи зміні положення тіла. Наявність такого випоту була у 14 (73%) хворих. При поперечному скануванні змінений апендикс візуалізувався як фіксована структура з концентричними шарами – симптом „мішені”. Чітко симптом „мішені” спостерігався у 17 (89%) хворих.У 23 (55%) обстежених хворих апендикс в типовому місці достовірно не візуалізувався. Тому була приділена увага виявленню опосередкованих ознаків гострого апендициту, як: наявність вільної рідини в правій здухвинній ділянці, підвищення ехогенності жирової тканини навколо сліпої кишки, відсутність перистальтики кишки, потовщення купола сліпої кишки більше 3 мм. У 6 (14%) хворих виявлені ускладнення гострого апендициту, як: периапендикулярний інфільтрат – у 3 (7%) хворих; апендикулярний абсцес - у 2 (4,8%), розлитий перитоніт – у 1 (2,2%).

Результати нашої роботи засвідчують великі можливості УЗ-дослідження в діагностиці гострого апендициту. Візуалізація апендикса була у 45% випадків, в 55% випадків визначались непрямі ознаки гострого апендициту, що з урахуванням клініки дало можливість підтвердити діагноз гострого апендициту, а в деяких випадках ехографія стала основним методом діагностики.

Висновки.

1. Ехографія є цінним методом діагностики гострого апендициту та його ускладнень.

2. Усім хворим з підозрою на гострий апендицит необхідно проводити УЗ-дослідження органів черевної порожнини, заочеревного простору,нирок,органів малого таза, включаючи трансвагінальний доступ.

3. Лікар, який проводить ультразвукове дослідження, повинен добре знати варіанти розміщення сліпої кишки та апендикса, а також ускладнення гострого апендициту.

4. В складних випадках, для уточнення діагнозу, необхідний динамічний контроль через 4-8 годин, незалежно від перебігу захворювання.