СОНОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ У ХВОРИХ НА ВУЗЛОВИЙ ЗОБ У ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ
Тяжелова О.В., Хазієв В.В.
Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України, Харків
Вступ. Найбільш частим показанням до резекції щитоподібної залози (ЩЗ) є вузловий зоб (ВЗ). Після хірургічного втручання в залишках ЩЗ можуть виявлятися вузли, кальцифікати, кісти, які з тієї або іншої причини не були видалені під час операції або могли утворитися вже після операції. З даних літератури відомо, що до 36% пацієнтів, оперованих по приводу ВЗ, мають додаткові утворення в куксах ЩЗ.
Мета. Визначити особливості ультразвукових критеріїв для ЩЗ хворих на ОВЗ у післяопераційному періоді, а також провести порівняльну оцінку впливу стандартного та оптимізованого (із застосуванням локального кріовпливу) хірургічного лікування на структуру та об'єм ЩЗ.
Матеріали та методи. Для дослідження використовувався діагностичний ультразвуковий комплекс ALOKA ехо-камера модель SSD-1100 (Японія), лінійний сканер 7,5 МГц. Сформовано дві групи: група А – 20 хворих на вузловий зоб, яким було проведене лікування за стандартною методикою, та група Б – 20 хворих на вузловий зоб, яким був проведений інтраопераційний дозований кріовплив (ІДК). Усім хворим виконано субтотальну резекцію долі із видаленням вузла в межах здорової тканини. За даними протоколів операції обсяг залишків оперованої долі ЩЗ становив від одного до трьох кубічних сантиметрів. Сонографічно визначалися структура та загальний об'єм ЩЗ до операції, через 3, 6, 12 місяців після операції.
Результати. Після операції з приводу вузлових захворювань ЩЗ ми рекомендуємо виконувати контрольне УЗД тільки через 2–3 міс, оскільки зберігається післяопераційний набряк, а надалі — один раз кожні 5–6 міс. У всіх пацієнтів кукси ЩЗ через 3-5 діб після субтотальної резекції долі мали контур значно неоднорідний, ехогенність тканини була знижена, визначалася ущільнена капсула, структура тканини була неоднорідною за рахунок чергування дрібних та/або крупних гіпо- і гіперехогенних ділянок. У 50% випадків виявлені функціонально розширені фолікули до 0,5-1,0 мм. У тканині залози у 25% випадків визначалися сполучнотканинні прошарки, ехонегативні доріжки від ущільненої капсули в місці перетину. Жодних „хибних” рецидивів захворювання або „забутих” вузлових новоутворень виявлено не було. У групі А виявлено значуще зменшення об’єму оперованої долі ЩЗ через 6 місяців з наступним збільшенням її у термін 12 міс. спостереження. Об’єм неоперованої долі зберігався більшим ніж до операції до 3 місяців, що можна пояснити зберіганням післяопераційного набряку. Сонографічно у 14 хворих (70%) реєструвалися ознаки аутоімунному процесу, а саме – наявність лінійних гіперехогенних включень. У дослідній групі Б виявлено, що динаміка об’єму ЩЗ мала інший характер. Об’єм оперованої долі ЩЗ вірогідно зменшився через 6 міс. спостереження і зберігався таким до 1 року. Процеси реактивного набряку в неоперованій долі ЩЗ не мали вірогідного впливу на її об’єм. Ознаки аутоімунного процесу були виявлені у 6 хворих (30%) і були характерними для тканини оперованої долі ЩЗ.
Висновки. Отримані дані можуть свідчити про процес ініціації аутоімунного запалення в тканині ЩЗ оперованої і контрлатеральної долї ЩЗ. Це свідчить про системний характер патологічного процесу. Механічне ушкодження тиреоїдної паренхіми у комбінації із застосуванням локального дозованого кріовпливу на залишки ЩЗ не викликає подібної реакції. Наявність таких сонографічних ознак після інвазивного лікування вузлової неаутоімунної патології необхідно враховувати з точки зору можливого розвитку аутоімунного тиреоїдиту і пов’язаного з ним гіпотиреозу.