РОЛЬ УЗДС У ВИЗНАЧЕННІ ТАКТИКИ ЛІКУВАННЯ ПРИ ТРОМБОЗІ ГЛИБОКИХ ВЕН НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ ТА ПІСЛЯТРОМБОТИЧНІЙ ХВОРОБІ
Швед О.Є., Гупало Ю.М., Бондар С.Є., Левін О.Г.
Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами
Київська міська клінічна лікарня №1, Київ
Вступ. Тромбоз глибоких вен (ТГВ) нижньої кінцівки зустрічається приблизно в 5 спостереженнях на 10 000 населення впродовж одного року і однаково часто виникає як в жінок так і в чоловіків. Найбільш важким і часто фатальним раннім ускладненням ТГВ є тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА). У віддаленому періоді, через 10-15 років після перенесеного тромбозу глибоких вен, у 40-60% пацієнтів розвивається не менш важке інвалідизуюче ускладнення – посттромботичний синдром (ПТФС), яке стає причиною набряку та трофічних виразок нижньої кінцівки у кожного десятого хворого. За останні десятиліття ультразвуковий метод діагностики захворювань вен нижніх кінцівок майже повністю витіснив флебографію і відкрив нові можливості моніторингу венозної гемодинаміки з метою планування подальшого лікування.
Мета роботи. Встановити критерії ультразвукової діагностики гострого венозного тромбозу та різних форм ПТФС, терміни ультразвукового спостереження пацієнтів з огляду на сучасні підходи до лікування та можливості хірургічної корекції флебогемодинаміки.
Матеріали та методи. За допомогою УЗДС діагноз ТГВ був встановлений 132 хворим. Крім того УЗДС обстеження здійснено 81 хворому з проявами ПТФС нижньої кінцівки в різних стадіях. Для оцінки якості проведеного лікування хворих ультразвуковий контроль проводили на 8-10 добу після початку лікування (оперативного втручання), а далі – через 2, 6 та 12 місяців. Віддалені результати спостерігали в терміни до 4 років.
Ультразвукове дуплексне сканування здійснювали з використанням УЗ-сканерів Pro-focus фірми В-К Medical (Данія) і Mindray M5 (Китай) з використанням лінійного датчика з частотою 5-8 МГц та конвексного датчика з частотою 3,5-5 МГц з використанням режимів кольорового допплерівского картування (КДК) та спектрального допплеру.
Враховуючі результати УЗДС вен 94 хворим було виконано оперативні втручання на поверхневих та глибоких венах нижньої кінцівки.
Результати та їх обговорення. За даними УЗДС в гострій стадії (до 14 діб) ТГВ був діагностований у 87 хворих, серед яких антикоагулянтна терапія проведена в – 9 випадках (10,3%), системний тромболізис в – 22 (25,3%), регіонарний в – 15 (17,2%), тромбектомію з підколінно-стегново-клубового сегменту виконано в – 12 (13,9%). У 16 (18,4%) хворих виявлений флотуючий тромб в загальній стегновій вені, в підколінній вені – у 8 (9,1%), в суральних венах – у 5 (5,7%), що обумовило виконання оперативного втручання в об’ємі видалення головки флотуючого тромбу з перекриттям вени дистальніше місця впадіння крупного венозного притоку. Таким чином, консервативно проліковано 46 (52,9%) пацієнтів, опративно – 41 (47,1%).
При комбінації тромбозу глибоких вен та тромбофлебіту поверхневих вен, за показами, виконані оперативні втручання на поверхневих венах в комбінації з тромболізисом та антикоагулянтною терапією в 17(18,1%).хворих від загальної кількості оперованих.
З метою корекції флебогемодинаміки у хворих з післятромботичною хворобою ускладненою розвитком трофічної виразки за показами згідно даних УЗДС виконані втручання на поверхневих венах (венектомія, парціальна венектомія), перфорантних венах (операція Кокета, Фельдера) та глибоких венах (транспозиція клапана, операція Хьюсні, операція Пальма) в 36(38,3%) спостереженнях від всіх прооперованих пацієнтів.
У всіх спостереженнях вирішальну роль у визначенні виду та об'єму оперативного втручання відігравало УЗДС.
Результати лікування контролювали клінічно та за допомогою УЗДС у терміни до 4 років. Встановлено, що патогенетично підібране на основі даних УЗДС лікування, дозволяє зменшити кількість ранніх та віддаленних ускладнень тромбозів глибоких вен кінцівки.
Висновки. Вивчення за допомогою УЗДС венозної гемодинаміки на всіх етапах еволюції венозного тромбозу і післятромботичної хвороби та підбір патогенетично обрунтованого методу лікування дозволяє покращити якість лікування хворих, попередити розвиток ТЕЛА та зменшити ймовірність розвитку важких форм хронічної венозної недостатності у віддаленому періоді.