УЛЬТРАЗВУКОВА ДІАГНОСТИКА СІАЛОЛІТІАЗУ
Рум’янцева Д.В. 1, Кучер А.Р.2, Філіпський Андр.В.2
1 Львівська обласна клінічна лікарня, 2 Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
Вступ. Великі слинні залози (ВСЗ) – залози ротової порожнини, що виділяють слину. До них належать – привушні, підщелепові, під’язикові. При сіалолітіазі конкременти в підщелепових залозах складають до 80% від усіх виявлених у ВСЗ. Частіше за все в стоматології та щелепно-лицевій хірургії віддають перевагу рентгенологічним методам обстеження, обумовлено це, по-перше, певною клінічною відокремленістю стоматології та щелепно-лицевої хірургії, що не дає лікарям ультрасонографії (УСГ) отримати відповідний досвід в дослідженні даної ділянки. По-друге, консерватизм стоматологів та щелепно-лицевих хірургів, які вважають основним для себе методом оглядову рентгенографію ВСЗ. Метою УСГ є визначення локалізації, кількості та ступеню мінералізації конкрементів. Вирішення поставленої задачі, є передумовою вибору відповідної тактики лікування.
Мета роботи. Визначити можливості УСГ в діагностиці сіалолітіазу та, на основі отриманих даних, розробити покази до проведення відповідного лікування.
Матеріали та методи. Обстежено 32 пацієнти з ознаками сіалолітіазу віком від 25 до 48 років, серед них 21 жінка, 11 чоловіків. Дані пацієнти звернулись до щелепно-лицевого хірурга, який в подальшому призначив УСГ. В 25 випадках попередньо до УСГ, була проведена рентгенографія ураженої ВСЗ. Сонографію виконували на ультразвуковому сканері Logiq E «GE» (США), використовували лінійний трасдюсер з частотою 9–13 МГц. Застосовували методики УСГ: стандартний огляд у В – режимі та допплерографію з вивченням характеристик кровоплину. Зони обстеження – привушні ділянки для візуалізації привушних залоз, підщелепові та підборідна ділянка для візуалізації підщелепових та під’язикових залоз. Усім пацієнтам був проведений огляд реґіонарних лімфатичних вузлів.
Результати. Ультрасонографічно вдалося виявити конкременти у внутрішньозалозистій частині протоку (в 21 пацієнта), у позазалозистій частині протоку (у 8 пацієнтів) та одночасну наявність конкрементів як у внутрішньо- , так і в позазазалозистій частинах протоку у 3 пацієнтів. Сонографічними ознаками сіалолітіазу були гіперехогенне включення в протоці, яке стало причиною обструкції, та розширення проксимальної частини протоку. В 31пацієнта конкременти були виявлені в підщелепових залозах і лише в одного - в привушній залозі. Множинні конкременти були виявлені у 6 пацієнтів, одиничні – у 26 пацієнтів. В 29 випадках конкременти мали високий ступінь мінералізації, що супроводжувалось при УСГ симптомом наявності акустичної тіні позаду гіперехогенного включення (мал.1). У 3 пацієнтів були виявлені конкременти визначались низького ступеню мінералізації, що не знайшло підтвердження при рентгенографії. У 7 сіалолітіаз супроводжувався запаленням обтурованої протоки (сіалодохіт) та сіалоаденітом підщелепової залози.
Висновки. УСГ є найбільш перспективний метод дослідження сіалолітіазу: економний, безпечний та інформативний. Визначення локалізації, кількості, ступеню мінералізації конкрементів має визначальне значенні у виборі тактики лікування. Дані УСГ були підтверджені постопераційно чи позитивним лікувальним ефектом при консервативній терапії.