Можливості ультразвукового контролю експланту після герніопластики пахової кили.
Жайворонок М.М., Байдалюк Р.В., Валішевський О.В.
Медичне науково-практичне об’єднання «Медбуд», м.Київ.
Вступ. Пахова кила є найпоширенішою серед кил черевної стінки. Являє собою аномальне випинання органів черевної порожнини (кишечника, великого чепця, яєчників, сечового міхура) в порожнину пахового каналу. Пахові кили лікуються оперативно методом безнатяжної герніопластики з використанням сучасних поліпропіленових експлантів (сіточок) для фіксації.
Мета. Оцінити ефективність застосування сучасних експлантів (сіточок) при оперативному лікуванні пахових кил методом ультразвукового контролю в динаміці.
Матеріали та методи. Нами обстежено 54 пацієнтів віком від 21 до 83 років, яким була виконана безнатяжна герніопластика за методом TAPP, методом Ліхтенштейна, IPOM. Дослідження проводилося на апаратах Philips HD 11 XE та ATL HDI 5000 з широкосмуговими конвексними 2-5 МГц та лінійними датчиками 5-12 МГц. Застосовували технології покращення В-зображення. Обстеження проводилось перед оперативним лікуванням, через один, три та шість місяців після операції. Використовували методику трансабдомінального обстеження м’яких тканин.
Результати та їх обговорення. Експлант (сіточка) в залежності від структури візуалізувалася у вигляді гіперехогенної лінійної структури, сітчастої структури з перпендикулярними лінійними УЗ-тінями. Основними анатомічними орієнтирами положення сіточки виступали: пахова зв’язка, шари передньої черевної стінки, товщина м’язево-апоневротичного шару, товщина прямого м’яза живота на стороні кили, стегнова вена та артерія, лонний горбок, сім’яний канатик у чоловіків.
Серед обстежених осіб були виявлені такі післяопераційні ускладнення: інфільтрати 3 пацієнти (5,6%), сероми – 4 пацієнти (7,4%), гематома – 1 пацієнт (1,9%), фунікуліт – 1 пацієнт (1,9%). Через шість місяців після оперативного втручання оцінювався ступінь утворення фіброзної тканини навколо експланту та його положення.
Висновок. Ультразвуковий метод дозволяє контролювати положення експланту, діагностувати післяопераційні зміни у вигляді сером, гематом та ін. А також, відображати динаміку інтеграції експланту в біологічні тканини.