РЕЗУЛЬТАТИ ЕХО-ДОППЛЕРКАРДІОГРАФІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ТРИВАЛОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ ЗІ ШЛУНОЧКОВИМИ ПОРУШЕННЯМИ РИТМУ СЕРЦЯ
Хомазюк І.М., Курсіна Н.В. Хомазюк В.А.
Київ, Україна, Науковий центр радіаційної медицини АМН України
Мета дослідження: визначити особливості змін ехо-допплеркардіографічних показників і оціннити їх значення у хворих зі шлуночковими екстрасистолами при тривалому лікуванні.
Об‘єкт і методи. В дослідження включено 67 хворих, середній вік 50,6±0,5 років, з ішемічною хворобою серця, стабільною стенокардією напруги І-ІІ функціонального класу, шлуночковими екстрасистолами, серцевою недостатністю не вище І-ІІА стадії, у яких під час госпітального лікування досягнуто контроль аритмії. З них 37 хворих, які дали згоду тривало продовжувати прийом призначених препаратів, склали основну групу і 30 – контрольну. Для лікування застосовували бісопролол-ратіофарм, при недостатній ефективності – аміодарон, у поєднанні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, триметазидином, аспірином. Двохмірну та допплерівську ехокардіографію виконували на апараті «Aloka SSD-630», Японія. Визначали товщину задньої стінки лівого шлуночка (ЛШ) і міжшлуночкової перетинки в діастолу, масу міокарда ЛШ та її індекс, кінцевий діастолічний і систолічний розміри ЛШ, фракцію викиду, максимальну швидкість раннього і пізнього діастолічного наповнення ЛШ, їх відношення, час ізоволюметричного розслаблення. Для Холтерівського моніторування електрокардіограми застосовували систему CardioSoft Holter Ambulatory ECG System з комп’ютерним аналізом кількості шлуночкових екстрасистол, кількості та тривалості епізодів ішемії міокарда за добу. Тривалість нагляду – 12 місяців.
Результати. При вихідному дослідженні у всіх хворих встановлено помірну гіпертрофію ЛШ серця. Індекс маси міокарда складав 125-170 г/м2, товщина задньої стінки ЛШ - 12-13 мм, в середньому 12,2±0,1 мм. Динаміка ехо-допплеркардіографічних показників в основній групі показала, що через 12 місяців показники гіпертрофії ЛШ серця зменшилися в середньому на 12 %. Настало покращення діастолічної функції серця, збільшення відношення максимальних швидкостей раннього і пізнього діастолічного наповнення ЛШ на 0,08 ум. од. (P<0,05) і зменшення часу ізоволюметричного розслаблення ЛШ на 20 мс (P<0,05). Кількість шлуночкових екстрасистол за добу зменшилась не менше як на 75 %. Регрес структурних змін і покращення діастолічної функції супроводжувалося зниженням кількості і тривалості епізодів ішемії міокарда. На відзнаку, у контролі ефект, досягнутий на етапі госпітального лікування, поступово згасав і відбувалися подальші зміни ехо-допплеркардіогравічних показників.
Висновок. Результати тривалого ехо-допплеркардіографічного моніторингу розкривають сучасні можливості контролю лікування хворих зі шлуночковими екстрасистолами. Доведено можливість регресу структурних змін та діастолічної функції ЛШ серця при ефективному контролі шлуночкових екстрасистол. Значимість структурних та функціональних змін ЛШ серця у визначенні ризику кардіальних ускладнень та раптової кардіальної смерті обґрунтовує підстави враховувати ці критерії для покращення можливостей стратифікації загального кардіального ризику у хворих зі шлуночковими екстрасистолами.