Сафанюк Л.В., Конопліцький Д.В., Попроцька С.М., Макогонюк С.П.
Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня,
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Вступ. Гемангіоми у дітей — найбільш поширені доброякісні судинні пухлини, які складають до 50% від всіх новоутворень, ( практично кожна 10 дитина перших місяців життя має гемангіому.) Клінічно гемангіоми зовнішніх покривів не відносяться до тяжких захворюваннях та не представляють діагностичних труднощів. Однак, не дивлячись на свою доброякісність, гемангіоми відрізняються швидким прогресуючим ростом. Інколи невелика крапко подібна гемангіома протягом 2-3 тижнів може перетворитися в поширену та глибоку ангіому. Розростаючись, вони руйнують оточуючі тканини та наносять дитині значні косметичні та функціональні пошкодження. Тому розрахунок на спонтанну регресію виявляється не виправданим, а втрата терміну своєчасного лікування йде не на користь хворого. Серед великої кількості, існуючих на сьогоднішній день, методів лікування перевага віддається мініінвазивним методам.

Мета роботи. Оптимізація процесу лікування гемангіом зовнішньої локалізації у дітей.

Матеріали та методи. В роботі використані дані клінічних спостережень за динамікою регресії 15 дітей з гемангіомами зовнішньої локалізації. Вік пацієнтів складав від 1 тижня до 1,5 років. Хлопчиків було 9, дівчаток 6. Кавернозні гемангіоми складали 60% спостережень, капілярні гемангіоми відповідно 40%. Всім дітям на етапах лікування виконувалось ультразвукове дослідження тканини пухлини в прямій та боковій проекціях з відповідним допплерівським картуванням. В процесі обстеження враховувалась глибина розташування пухлини, її обсяг та інтенсивність кровотоку. Консервативне лікування гемангіом зовнішньої локалізації відбувалось з використанням пропранололу при пер оральному його застосуванні по схемі.

Результати. Проведені ультразвукові дослідження виявили факт переважання реального обсягу гемангіом в середньому на 21,5% в порівнянні з оцінкою його візуальними та планіметричними методами. У 6 пацієнтів тканина пухлини була розташована в межах шкіри, у решти мала розповсюдження в підшкірно – жирову клітковину. Протягом всього терміну лікування ультразвукові дослідження виконувались з інтервалом – кожні чотири тижні. Проведені поетапні дослідження обсягу пухлини виявили у 14 пацієнтів його зниження в середньому на 18% при зменшенні інтенсивності кровотоку гемангіоми. У одного хлопчика на тлі відсутності ефекту від проводи мого лікування було прийняте рішення до застосування іншого методу лікування.

Висновки. Ультразвукове дослідження обсягу гемангіоми дозволяє об’єктивно визначити реальну величину пухлини. Співставлення обсягів пухлини в динаміці дозволяє ефективно проводити мониторинг якості проведеного лікування.