ВИПАДОК УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДІАГНОСТИКИ ВІЛЛОНОДУЛЯРНОГО СИНОВІЇТУ
Іваницький І.В., Ждан В.М.
Українська медична стоматологічна академія. м. Полтава
Вступ. Пігментний віллонодулярний синовіт (ПВНС) - рідкісне проліферативне захворювання синовіальної оболонки. Цей вид синовіальної гіперплазії призводить до утворення ворсинок і вузликів, що характеризуються відкладенням внутрішньоклітинного гемосидерину, процес може розповсюджуватися на кістку, викликаючи її кістозну дегенерацію та пошкодження хряща.
Метою нашого дослідження було висвітлити сучасні данні щодо діагностики та тактики ведення пацієнтів з ПВНС та описати власний клінічний випадок
Матеріали та методи. Нами проаналізовані сучасні данні щодо етіопатогенезу, клініки та діагностики ПВНС та представлений власний клінічний випадок.
Результати. Етіологія ПВНС досі невідома. Деякі автори припускають, що захворювання виникає внаслідок травми з подальшою кровотечею в ураженому суглобі. ПВНС вважається доброякісним захворюванням, але існує високий ризик виникнення рецидиву і потенціал для локального руйнування хряща та кісток, тому його зараховують до псевдопухлинних захворювань.
Частіше за інші вражається колінний суглоб. Клінічними ознаками майже у всіх випадках є біль та припухлість ураженого суглобу, обмеження рухів. Абсолютна відсутність будь-яких характерних клінічних ознак ускладнює правильний диференціальний діагноз. Діагностика ПВНС базується на клінічній картині, результатах повторних пункцій, в яких знаходять геморагічну синовіальну рідину, артроскопії, біопсії та данних променевої діагностики . Остаточний діагноз встановлюється гістологічно при виявленні внутрішньоклітинних включень гемосидерину, переважання вузлових структур порівняно з ворсинками, виявленні багатоядерних макрофагів. При ультразвуковому дослідженні (УЗД) виявиляється гіпоехогенна синовіальна проліферація, та наявна гіперваскулярність ураженої області при енергетичному допплерівському картуванні (ЕДК).
Клінічний випадок. До клініки звернувся молодий чоловік 25 років зі скаргами на припухлість, почервоніння правого колінного суглоба,випинання в підколінній ямці, незначне обмеження рухів. З анамнезу відомо, що хворий 1 рік тому прооперований з приводу кісти Бейкера. В цей же період лікувався в ревматологічному відділенні з діагнозом реактивний артрит. Проведена терапія бажаного ефекту не дала.
При УЗД виявлена велика кількість анехогенного вмісту у супрапателярному завороті, нерівномірне потовщення синовіальної оболонки з вузловими утвореннями та ворсинчастими розростаннями, з довжиною ворсинок до 7 мм біля наколінника. При ЕДК у ворсинках та вузлах відмічались поодинокі локуси кровотоку. В медіальній частині підколінної ямки візуалізувалась багатокамерна кіста Бейкера розміром 72 х 45 х 47 мм. Враховуючи стійкий, рецидивуючий перебіг синовіту, відсутність ефекту від попереднього лікування, пацієнту була проведена пункція верхнього завороту та кісти Бейкера. Отримано синовіальну рідину кров’янистого забарвлення. При проведенні мікроскопії осаду були виявлені незмінені еритроцити, лейкоцити, переважно нейтрофіли і макрофаги. Встановлено попередній діагноз пігментний віллонодулярний синовіт. Пацієнт направлений на лікування в травматологічне відділення, де під час оперативного лікування діагноз був підтверджений.
Висновки. Таким чином, на наш погляд, наявність стійкого рецидивуючого синовіту одного суглобу, вузлових та ворсинчастих розростань синовіальної оболонки повинно викликати у лікаря УЗД настороженість щодо наявності у пацієнта ПВНС.